Вікторія Крамаренко
засновниця та керівниця БО «БФ «Крила Перемоги»

В неділю, 21 грудня, в заповіднику «Софія Київська» відбулася подія, в якій мовчання звучало голосніше за слова – вшанування пам’яті українських дітей-спортсменів, убитих росією.

Для цих дітей Різдво не настане вже ніколи. Їм більше не відчути тепла материнських рук, батькових обіймів. Вони могли стати зірками спорту, але стали зірочками на небі. Бо їхні життя обірвала росія – жорстока терористична організація, яка цинічно прикидається державою.

Імена цих дітей відомі українські митці Олександр Клименко та Соня Атлантова вписували на ікони, написані ними в межах проєкту «Ікони на ящиках з-під озброєнь».

У намолених стінах Софії Київської лунав молебень. Поруч стояли батьки – ті, для кого слова «після» і «далі» втратили сенс. Стояли рідні, яким тепер доводиться жити з відчуттям порожнечі від невимовної втрати. Стояли ветерани – люди, які не раз дивилися смерті в очі, але сьогодні в їхніх очах тремтіли сльози.

Це дійство було не про мистецтво, а про людяність. Не про ритуал, а про спільний біль, який об’єднує сильніше за будь-які слова.

Знаковою стала участь дитячого хору імені Миколи Лисенка, а також особиста присутність Миколи Лисенка-молодшого. Його голос, сильний, чистий і водночас надламаний, здіймався під склепіння Софії, бив у дзвони тиші, ставав набатом пам’яті, коли по черзі, без пафосу, але з нестерпною гідністю він вимовляв імена вбитих дітей.

Кожне ім’я звучало як удар серця:

• Марк Матяш-Мирний
• Артем Мардзявко
• Карина Бахур
• Кирило Кулик
• Матвій Марченко
• Олексій Петренко
• Катерина Лисенко
• Максим Симанюк
• Анастасія Симанюк
• Денис Мельник
• Володимир Рудаков
• Романа Мясоєдова
• Трохим Бичко
• Назар Зуй
• Віра Бірюкова
• Аріна Шнабська
• Вікторія Івашко
• Марія Лебідь
• Дмитро Євдоченко
• Аліна Перегудова
• Артем Прийменко
• Катерина Дяченко

Росія вбиває, калічить, грабує і методично знищує український генофонд, вириваючи майбутнє ще до того, як воно встигло розквітнути.

Станом на грудень 2025 року 676 дітей загинули і понад 2293 дитини зазнали поранень унаслідок повномасштабного вторгнення росії – і це лише за офіційними даними Офісу Генерального прокурора України. Але жодна статистика не здатна виміряти порожнечу, що залишилася в серцях, домівках, майбутньому цілої країни.

Ми пам’ятаємо кожне ім’я. І доки пам’ятаємо – вони з нами.

P.S.

Кожна вбита дитина – умисний злочин, цілеспрямований удар по майбутньому України.

Кожне забране дитяче життя – доказ геноциду, який триває просто зараз. Триває, бо світ дозволяє цій війні бути. Кожне офіційне «глибоке занепокоєння» виправдовує смерті, а мовчання стає мовчазною згодою, якщо не співучастю.

Імена невинно убієнних дітей залишаються з нами як обвинувачення, вирок і крик, який світ зобов’язаний не лише почути, а й почати діяти.