Двоє учасників проєкту «Айболить. На шляху до відновлення» взяли участь у забігах Київського марафону Незламності 2025, які відбулися минулих вихідних. Дмитро Сущенко (52 р.) пробіг милю – 1,6 км, а Олег Самарський (56 р.) подолав півмарафон – трохи більше 21 км. Обидва ветерани присвятили забіги українському герою Андрію Чубараю, який загинув минулого року під час операції на Курщині.
Прикордонники
Олег і Дмитро знали один одного ще до початку повномасштабного вторгнення московитської орди в Україну в лютому 2022 року, оскільки обидва служили в Донецькому прикордонному загоні. Дмитро потрапив у полон 12 квітня на Маріупольському меткомбінаті імені Ілліча, а Олег – 16 травня на Азовсталі. Після довгих і жахливих місяців у полоні – кожний втратив понад 40 кг – їх звільнили за обміном полоненими 3 січня 2024 року.
«Після полону я важив лише 43 кг, – згадує Олег Самарський. – Від голоду в мене опухли ноги. Я ледь ходив. Розмовляв пошепки, бо не було сил. Доводилося навіть просити про допомогу, щоб застібнути зіпер на куртці».
В ненабагато кращому стані був і Дмитро Сущенко – на його виснаженому тілі шкіра висіла наче мішок.
Обидва зазначають, що поряд із харчуванням ключову роль у відновленні після полону відіграли регулярні заняття спортом – біг, плавання, спортзал. Саме спорт допоміг їм знову «сформувати тіло» й навіть досягти кращої фізичної форми, ніж до полону. Як зауважив Дмитро, «спорт повертає життя».
Обидва ветерани також наголошують на важливості проєкту «Айболить», в реабілітаційних програмах якого значну увагу приділяють фізичній культурі. «Дуже дякую проєкту, що допомагає ветеранам увійти в життя після поранень, полону», – каже Сущенко.
Андрій
У школі Андрій мав прізвисько «геній», причому так його називали не тільки однокласники, але й учителі – напівжартома, але й напівсерйозно.
«Нам не соромно говорити про свого сина правду», – написала його мати, Тетяна, 19 вересня 2025 року, за кілька днів після отримання результатів ДНК-аналізу, який загасив останній вогник надії на чудо. «Неймовірно порядний, чесний, емпатичний, із загостреним почуттям справедливості і власної гідності. Розумний, небагатослівний. Просто органічно не сприймав пафос, фальш, непорядність, брехню, пихатість. Добре вчився, займав призові місця на шкільних олімпіадах, мав різноманітні інтереси. Двічі був відзначений за написання робіт для Малої академії наук».
Андрій закінчив бакалаврат у Лодзинській Політехніці в Польщі, хотів поступати на магістратуру, але, дізнавшись про можливість відстрочки у зв’язку з навчанням, відклав свої плани і приєднався до 80 окремої десантно-штурмової Галицької бригади ДШВ ЗСУ. Як згадує його батько, Сергій, навіть думка про те, що друзі й знайомі можуть розцінити цей крок як «ухилянство», була для нього абсолютно неприйнятною. «Він вважав, що знання кількох іноземних мов і закордонна освіта жодним чином не роблять його кращим за тих, хто боронить Україну на фронті».
Загинув Андрій 22 серпня 2024 року біля Суджі під час Курської операції.
Його батьки опублікували номери своїх карток для тих, хто хоче допомогти, і більшу частину зібраних коштів – 60 тис. грн – переказали на рахунок БО «БФ «Крила Перемоги», яка впроваджує проєкт «Айболить». Решту разом із власними внесками спрямували медикам на «нуль».
Під час учти після поховання багато хто згадував відому сентенцію, що ця війна забирає найкращих українців. Це – саме про Андрія. Вічна пам’ять Герою!
