Вікторія Крамаренко, засновниця та керівниця БО «БФ «Крила Перемоги»

Коли немає світла, добре думається.

Отже, вирішила проаналізувати події, які сипалися в останні місяці 2025 року, впереміш із святами, війною, обстрілами і роботою.

Робота

У листопаді та грудні команда проєкту «Айболить. На шляху до відновлення» надала безкоштовну соціальну допомогу 357 ветеранам:

• листопад – 157;
• грудень – 198.

Таким чином, станом на 31 грудня 2025 року безкоштовну допомогу від проєкту отримали загалом 7083 бенефіціари (за 2,5 роки роботи від часу започаткування проєкту у 2023 році), зокрема:

• медичні транспортування – 3201 особа;
• акватерапія (реабілітація у водному середовищі) – 959 осіб;
• іпотерапія (реабілітація за допомогою взаємодії з кіньми) – 914 осіб;
• медичний супровід та консультації психолога – 617 осіб;
• кінезіотерапія (лікування рухом та фізичними вправами у спортзалі) – 907 осіб
• психологічні ретрити – 121 особа
• курси для ветеранів «Розпочни свій бізнес» – 243 особи;
• юридичні консультації – 68 осіб;
• курси з невідкладних станів – 171 особа.

За цей час наш автотранспорт проїхав 146 780 км, тобто подолав дистанцію, еквівалентну трьом екваторам, і вийшов на «четверте коло».

В останній день 2025 року спецтранспорт проєкту працював до темна. Було приємно бачити, як нас впізнають на дорогах перехожі – вітають, посміхаються, прикладаючи руку до серця.

Кожен наступний рік не схожий на попередній. Виклики й організаційні складнощі зростають разом із проблемами, які переживає суспільство під час війни.

Наша робота зосереджена не лише в тилу. Ми допомагаємо і бойовим підрозділам.

Партнерство та підтримка колег по співпраці дозволяють нам утримувати середньомісячний показник охоплення на рівні 230 бенефіціарів. За цією статистикою – люди, які захистили нас і сьогодні потребують нашої допомоги, і наша відповідальність, яка не вимикається разом із відключенням електропостачання.

Роздуми

Роздуми – це

про тишу між обстрілами, про роботу без вихідних,

про відповідальність, що не закінчується поданням звіту,

сенс, який тримає, коли триматися вже нічим, про біль і втрати, про підтримку.

Без світла, тепла, безперебійного зв’язку після масованих обстрілів ефективно працювати складно. Альтернативні джерела живлення трохи рятують, але робота розтягується на дні замість годин.

За моїми спостереженнями, серед подразників, що впливають на фізичне і психічне здоров’я в умовах військового стану, найпотужнішим чинником дисбалансу для багатьох із нас є невизначеність. Вона породжує тривогу, відбирає впевненість у власних силах.

1419 днів повномасштабного вторгнення – це марафон без можливості розрахувати сили до фінішу.

А для тих, хто дотичний до війни ще з 2014 року, це вже 11 років боротьби.

Стійкість українців вражає, але за цією стійкістю шалений біль втрат, розлуки, відчаю та опору. Часто ці почуття важко висловити, виплакати. І це той психоемоційний тягар, з яким ми усі вчимось жити.

За останні 25 днів я з жахом усвідомила, що серед мого найближчого оточення вісім осіб важко травмувались через падіння вдома, п’ятеро потрапили до лікарень через ускладнення хронічних хвороб, і шестеро лікуються на денному стаціонарі.

Це означає, що щодня двоє людей з мого кола переживають кризу на межі виснаження. Це не статистика, а сьогоднішні реалії нашого життя.

З іншого боку, за ці ж 25 днів мені зателефонували і написали дуже багато знайомих і навіть не близьких людей з питаннями:

«Як ти?»

«Чи потрібна допомога?»

«Приїзди до нас, у нас тепло, є зв’язок, можна працювати дистанційно».

Такі дзвінки тримають, дають силу, говорять про людяність і любов, яку ми українці не розгубили – зберегли.

Дякую кожному з вас.

Війна продовжується. Наші діти вночі ховаються від обстрілів, а вдень навчаються, ліплять сніговиків, радіють снігу, морозу, ялинкам на площах міста.

Наші міста живуть, працюють підприємства, установи, лікарні, транспорт.

Ненависть ворога не здатна перемогти суспільство, стійкість якого, ґрунтується на любові до життя, до країни, до людей. Сила наша тримається на вдячності захисникам, теплоті та підтримці одне одного. Ці почуття заповнюють наш внутрішній ресурс, і цей дорогоцінний ресурс дає стійкість і можливість вижити в найскладніших умовах війни. Ця внутрішня сила перетворює втрати на досвід, виклики на шлях до перемоги.

Дякую за мужність і захист нашим захисникам. Дякую за стійкість кожному, хто тримає стрій у тилу.